Лист-Енцикліка, скерована до Преподобних Братів Патріархів, Примасів, Архієпископів, Єпископів і до всіх Ординаріїв місць, що перебувають в мирі та сопричасті із Апостольською Столицею

 ПРЕПОДОБНІ БРАТИ

ВІТАННЯ ТА АПОСТОЛЬСЬКЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ

1. У місяці травні, що наближається і в який побожність вірних уже здавна звикла присвячувати для Богородиці Марії, радується Наш дух думкою про зворушливий спектакль віри та любови, що через деякий час піднесеться в кожній частині земної кулі в честь Цариці Небес. У цей місяць, як і в храмах,  так і  між домашніми стінами, з одного боку, за звичкою, від християнських душ зноситься для Діви Марії найщиріша хвала побожности та почитання, а з іншого боку, щедріші та частіші дари божественного милосердя спливають на нас від трону нашої Матері.

2. Через те наближається до нас дуже бажана та повна втіхи ця побожна традиція, злучена з місяцем Травнем, звідки походять і така велика честь для Діви Марії, і для християнського народу такі щедрі плоди. Якщо Марія справедливо та заслужено сприймається як дорога, якою йдемо до Христа, то зважаючи на це, не може бути, що, хто би не прибіг до Марії, не прибіг би однаково до Христа. Бо, направду, чого іншого, прибігаючи, постійно шукаємо у Марії як не в Її обіймах шукаємо Христа, нашого Спасителя, тобто в самій же Діві, через Неї і з Нею. Шукаємо Христа, до якого люди цього століття у страхах та небезпеках, спонукані певною необхідністю своїх душ, мусять повернутися ніби до порту спасіння, до джерела життя та трансцендентної природи речей.

3. Зрозуміло, що в місяці Травні інтенсивно закликаємо до молитви частішої та більш довірливої, тому що наші прохання мають легший доступ до найласкавішого серця Марії Діви, і тому було в дуже бажаній традиції наших попередників, щоби вибрати цей місяць, присвячений Діві Марії, у який би заохотити християнський народ для здійснення публічних молінь, коли б лиш цього вимагали необхідності святої Церкви чи виявлялася б поважна якась загроза для людства. Направду, Преподобні брати, цього року Ми самі в такий же спосіб до такого роду молитов є спонукані заохотити людей цілого католицького світу.  Очевидно, що, коли Ми подивимося на теперішні потреби Церкви, звернемо увагу на те, яке місце у світі займає мир, маємо певні причини вважати, що час, у якому живемо,  – це є година досить тяжка і, направду, немає нічого нагальнішого і нічого більш важливого,  як закликати весь християнський люд до хору молитви.

4. Першу причину для прохання представляє цей великий час Церкви, у якому відбувається другий Ватиканський Собор. Отже, зібрання соборових отців представляє Церкві цю важку ідею, щоби себе саму відповідно пристосувала до вимог нашого віку, від результату чого надовго залежатиме майбутнє Нареченої Христа і доля багатьох душ. Отже, зараз є велика година, дана Богом, не тільки для життя Церкви, але також для історії світу. Праці цього Собору, навіть якщо здебільшого є завершені, то під час наступної своєї Сесії, яка буде останньою, вас, Преподобні брати, очікують величезні завдання та обов’язки. Потім прийде час, направду, не легший від попереднього, у якому постанови Собору потрібно буде втілити в життя, вимагатимуться об’єднані зусилля духовенства та народу, щоби ті зерна, які були засіяні під час Собору, дійшли до плідної спасительної зрілости. Щоби слідувати за світлом розуму та виконати вищі функції, необхідні для постійного здійснення такого завдання,  покладаємо нашу надію у Тій, яку на недавній попередній сесії з радістю душі ми проголосили Матір’ю Церкви. Ця, яка від початку Собору надавала нам допомогу люблячою опікою, не залишить нас без прихильної своєї присутності аж доки не завершиться це діло.

5. Інша причина цієї заохоти – звернути Вашу увагу на стан речей численних народів, який, як ви добре знаєте, Преподобні Брати, є дуже незрозумілий та непевний, оскільки знову-таки викликає загрозу для найвищого добра миру. У ці ж самі часи ми зі страхом спостерігаємо, що збільшуються напруження між народами у деяких частинах світу, немовби не існувало жодного прикладу нещастя, що вийшло з тяжких бід двох воєн, які в першій половині цього століття кров’ю окропили землю. Ми бачимо людей у великій небезпеці, що знову беруться за зброю та не можуть дійти згоди, щоби усунути непорозуміння, котрими розділяються ті, хто ворогує. З цього випливає, що всі громадяни деяких націй є занепокоєні невимовними болями, що постають із заворушень, з прихованої та підступної війни, з боротьби, які збільшуються та загострюються щоденно та іскра яких от-от може спровокувати нову та страшну війну.

6. На ці страхітливі очевидні небезпеки, які загрожують людству, Ми, покладеним на нас обов’язком Найвищого пастиря, вважаємо необхідним відкрито висловити нашу турботу та страх, бо боїмося, щоби розбіжності не дійшли до того, що розпалиться кривава війна.

7. І так закликаємо всіх, хто є при публічному керівництві та відповідальності, щоби не відкинули очікуваний мир, однодушно бажаний людським родом. Нехай виконають те все, що є в їх силі, щоби зберегти мир, над яким висить загроза. Нехай не перестають бути промоторами та оборонцями установлених у всякому часі діалогів та порозумінь між людьми будь- якого рангу та чину, щоби зупинити застосування небезпечної зброї і те що за нею слідує - жахливу руїну щодо речей часових, духовних та моральних. Простуючи шляхами права, хай стараються пізнати щире бажання справедливості та миру, підтримують це й допровадять до завершення, і нехай мають довіру до кожного правдивого виявленого знаку  доброї волі, так щоби справа справедливого порядку переважила справу заколоту та руйнування. 

8. На жаль, у таких плачевних умовах з великим смутком душі зауважуємо, що дуже часто немає поваги до священної та непорушної природи людського життя та що звертається до систем та дій, які відкрито протиставляються моральному принципу та практикам цивільного народу. З усього вищесказаного не можемо зробити іншого –  як піднести голос для захисту людської гідності та властивої християнської цивілізації, для засудження прихованої та підступної війни, злочинів із страхом та насиллям, взяття заручників та жорстоких помст, якими є атаковані беззахисні народи. Безсумнівно, що ці злочини є такими, що стримують прогрес, відчуття справедливості та людяності, розпалюють усе більше й більше ворожі сторони та можуть заблокувати відкриті дороги для взаємної доброї волі чи принаймні робити повсякчас важчими ті щирі та простодушні домовленості, котрі могли би допровадити до відповідної згоди.

9. Наскільки Вам відомо, Преподобні брати, ми є керовані цими стараннями не з причини, щоби користуватися якоюсь приватною вигодою, але єдиним бажанням правдивого щастя для всіх народів та захисту тих, котрі страждають. Також плекаємо добру надію, що мало би бути достатньо сильним усвідомлення відповідальності, що політики отримали перед Богом та людьми, щоби вони своїми частими зусиллями старалися зберегти мир, і, наскільки це було би можливо, щоби вони усунули очевидні та психологічні перешкоди, що ускладнюють щиру та надійну згоду.

10. Бо ж мир, Преподобні брати, є  не тільки нашою людською справою, але також, ба навіть насамперед, даром Божим. Мир виринає з небес,  і він реально ввійде в силу тоді, коли врешті будемо гідні отримати цей дар від всемогутнього Бога,  так як направду  у Його владі знаходяться не тільки доля і щастя народів,  але однаково і серця людей. Ми отримаємо це найвище добро, молячи Бога, молячись наполегливо та уважно в такий спосіб,  як Церква від свого початку завжди робила, молячись для того, щоби отримати особливе заступництво та покров блаженної Діви Марії, яка є Царицею миру.

11. До Богородиці, отже, Преподобні брати, через цілий Маріїний місяць нехай зносяться моління з гарячішим запалом та довірою, щоби випросити в Неї ласку та дари. І якщо тяжкі провини людей викликають Божу справедливість та заслуговують на його справедливі кари, все одно не можна забути, що він сам є Батьком милосердя та Богом всякої потіхи (2 Кор 1, 3) та що Він установив найсвятішу Марію щедрою служителькою дарів його милосердя. Та, котра сама пережила хвороби та втому цього смертного життя, тяжкість щоденної праці, трудності та переживання бідноти, страждання Голготи, нехай поспішить на допомогу потребам Церкви та людства, нехай прихилить вуха тим побожним голосам, які повсюду на землі просять у неї миру, нехай освітить розум керівників держав, нехай врешті випросить те, щоби Бог, який наказує вітрам та штормам, заспокоїв бурі ворожих осіб та дав нам мир у наших днях (Мт. 7,7), говоримо про правдивий мир, що опирається на справедливість і любов як на сильну та сталу основу; на справедливість спочатку, через яку визнавалися би легітимні права слабшим не менш, ніж сильнішим; і відтак –  на любов, що запобігає помилкам егоїзму, щоби  в дійсності  не перетворився захист прав одних на забуття чи профанацію прав інших.

12. Просимо Вас, Преподобні брати, щоби Ви донесли ці наші прохання та заохочення до вірних, повірених вашій опіці таким способом, який вам видасться найзручнішим, і рівно ж подбаєте, щоби в цьому місяці травні відбувалися особливі молитви у всіх єпархіях та парафіях, а насамперед в торжественний день, присвячений Блаженній Діві Марії- Цариці, щоби відбулося публічне благання для випрошення того, що ми казали.

13. Знайте, що Ми покладаємо особливу надію на молитви дітей та терплячих, тому що їхні голоси доходять до небес в особливий спосіб та злагіднюють Божу справедливість. Тепер також є нагода, щоби ви знову і знову наполегливо заохочували до практики відмовляння Маріїної вервиці, що є родом молитви наскільки любим для Марії і так часто рекомендованим Римськими Понтифіками. Через цю молитву вірні мають можливість добре та плідно переконатися в правдивості обіцянки Божественного Вчителя: Просіть і дасться вам, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам (Мт. 7, 7).

14. Пройняті такими відчуттями та ведені радісною надією, що всі ви швидко та охоче відповісте на наші прохання, Преподобні брати, Вам та всій довірені вам пастві охоче уділяємо Апостольське благословення.

Дано в Римі,

при св. Петрі, 29 квітня 1965 року,

другого року Нашого Понтифікату.

Переклад з латинської мови о. В. Ілика