Монастир ОО. Василіян, Рим, 1.1.2012

Кол. 2,8-12

Лк 2,20-21;40-52

Дорогі в Христі Брати і Сестри,

сьогодні в нас потрійний Празник: Обрізання ГНІХ, або найменування Ісуса, Святого отця нашого Василія Великого та Новий рік. Нам цим будемо роздумувати.

Ісус Христос своїм входженням у цей світ сприймає все те, що людське. Сприймає він на тілі також познаку приналежності до ізраїльського народу, через якого мало прийти спасіння світу. І на восьмий день теж дають йому ім’я Ісус, що дослівно означає «Бог спасає (пор. Лк 2,21). Людина дає ім´я Богові. Але це можливо, адже коли патріарх Яків питався Бога: «Скажи, будь ласка, своє ім´я!», то Бог йому відповів: «Чого питаєш про моє ім’я» (Бут 32,30) Мойсей просить, щоб Господь показав свою славу (Вих 33,18), а Бог відповідає, і «лиця ж мого не можна тобі бачити , бо людина не може бачити мене і жити» (Вих 33,20) і Псалми благають: «Покажи своє обличчя!» (Пс 27,8), але Господь своє обличчя ховає (Пс 27,9; 44,25; 88,15). Ніхто в Старому Завіті може дати ім’я Богові. Ніхто не може побачити Його слави, Його лице. А коли Бог через воплочення і народження став людиною, бачимо Його обличчя у виді небеззахисної дитини, можемо його називати по імені. Його ім’я Ісус – Це Бог, що спасає. І Його по правді кличуть по імені. Кличуть Його ті, хто потребує спасіння; ті, хто почуває себе грішним і слабким; ті, хто переживає відчай. В Євангелії хто кличе Ісуса по імені? Це прокажені: «Ісусе, наставнику, змилуйся над нами!» (Лк 17,13); Це сліпий чоловік: «Ісусе, Сину Давидів, змилуйся наді мною» (Лк 18,38); Це розбійник на хресті:«Ісусе, згадай про мене, як прийдеш у своє Царство» (Лк 23,42). Бог дозволяє себе кликати по імені. Він показує нам своє обличчя. Він – З нами Бог! А що то означає кликати по імені? Це, напевно, може сказати матір, коли дитина вперше кличе її словом «мама!».

Сьогодні також святкуємо пам’ять святого Отця нашого Василія Великого (329 – 379), Архієпископа Кесарії Кападокійської. Це Отець Церкви, який жив у ІV столітті. І прожив заледве 49 років, але написав багато догматичних творів, проповідей, листів на різні теми, між ними славнозвісний трактат про молодь, як вона повинна користуватися навчанням філософів. А найбільші відомі є його «Аскетичні Твори», що визначають вирішальний етап в історії монашества і християнської духовності, настільна книга кожного монаха василіянина.

Тому Празник Святого отця Василія Великого в особливий спосіб дорогий для наших монахів василіян, які на зразок свого Отця змагаються до євангельської досконалості, яка так потрібна для Церкви всіх часів: Не завжди легко втримати цю досконалість, тому Василіянський Чин переходив через реформи. Найбільш відома є реформа Митрополита Рутського і Св. Свящ. Йосафата, а при кінці 19-го століття Добромильська Реформа, а першим вихованцем цієї останньої реформи є Митролит Андрей Шиптицький.

Митрополит Йосиф Рутський коли проводив реформу василіанського монашества на Руських землях, у своєму програмному письмі з січня 1605 року, він пише, що для того, щоб знайти лік, треба передусім знати причину недуги. Наше нещастя походить з двох причин: перша це брак науки у наших провідників, а друга ― брак досконалості і святості життя. І Завершує його програмна доповідь таким висновком: Відновлені наші монастирі принесуть нам плоди. коли:

1. Монахи будуть присвічувати наукою і досконалим життям.

2. Будемо мати сповідників і добрих проповідників, яких дотепер не мали.

3. Відкриються добре організовані школи, з яких будуть виходити добрі священики й гідні державні мужі.

4. Обсадимо єпископські й архиєпископські престоли такими мужами, які будуть свідомі того, який уряд вони прийняли і будуть знати як на ньому уряді поводитися…

5. Відкрився б шлях для допомоги іншим нашим братам, які мають той самий обряд.

Всіма тими способами ми заслуговували б на похвалу від Бога і Його святої Церкви, про що повинен усіма силами старатися кожний християнин.

Отож, молимося сьогодні, щоб цей василіанський ідеал процвітав у нашій Церкві, яка відчуває брак монахів на нових місійних просторах. Дякувати Богові Василіанський Чин має багато молодих монахів, а навіть 13 з них, що вчаться тут у Римі. Отже, програма Митрополита Рутського продовжує своє здійснення по сьогодні в напрямку мудрих і святих василіан на добро нашої Церкви.

3. І сьогодні Новий Рік. Залишаємо Старий Рік з його споминами і починаємо Новий з його надіями і сподіваннями. Минуле нам відоме і не можемо більше його змінити. Воно вже належить до історії, особистої чи народної. А майбутнє повністю відкрите. Що буде завтра нічого з певністю не можемо сказати. А до того понад усіма нашими планами завжди стоїть неминуча смерть. Бо той, хто народився, не може втекти від закону смерті. Людське життя позначене зіркою – коли народився і хрестиком – коли помер. В нашому житті і в наших дієсловах користуємося трьома часами: минулим, теперішнім і майбутнім. Так воно є в людській життєвій історії. Проте не так воно є у світлі нашої християнської віри, яке ми переживаємо під час Божественної Літургії. Тут час є тепер, - вічне тепер. Минуле ми переживаємо тепер у спомині, і за все, що сталось в людській історії і в нашому життєвому досвіді, складаємо подяку Господу Богу. Майбутнє вже переживаємо тепер, бо на Божественній Літургії вже є учасниками майбутніх благ. З нами молиться ціле небо, у присутності Пресвятої Тройці, Богородиці, Ангелів, пророків, усіх святих, і тих усіх, що випередили нас у житті; ті які «у вірі спочили». Тому літургійні молитви завершуються виголосом: «Нині, і повсякчас, і на віки віків». На літургійній молитві переживаємо «вічний тепер», цей «тепер», який єднає нерозривним вузлом минуле і майбутнє.

Відколи у нашому земному житті, все пливе, міняється, і ми рахуємо літа та старіємося, і вже очікуємо відхід з цього світу, то в духовному вимірі, у світлі віри, ми зближаємося до остаточного посідання цього «тепер», до остаточної зустрічі з Господом, якого ми за життя шукали вірою, а не видінням (пор 2Кор 5,7).

Отже, у глибокому значенні має вартість тільки «тепер», тож «тепер» треба переживати, «тепер» треба робити добро, «тепер» спомагати нашого ближнього, «тепер» молитися. Цей «тепер» стане вічністю. Тому по суті речі минулість і майбутність – це омана. Насправді є тільки «тепер».

Ото ж у цьому «тепер» маємо Ісуса Христа, який іде разом з нами, якого можемо кликати по імені в наших потребах, мов той розбійник на хресті, або той сліпий чи прокажений: «Ісусе, змилуйся наді мною!».

Маємо перед нами море свідків віри, між ними великих Учителів і Отців Церкви, як Святий Василій Великий, який ставить перед нами ідеал досконалого християнина, для якого найвище правило життя є Слово Боже, Святе Євангеліє, яке треба слухати, засвоювати і ним жити.

Дорогі в Христі брати і сестри! Вступаймо у цей Новий 2012 рік з вірою, крокуймо разом шляхом надії та любові. Залежати від нас, як будемо переживати кожне «тепер» нашого життя. Кожне «тепер» нашого життя: чи воно гірке чи солодке, сумне чи веселе, терпке чи торжествуюче. Приймаймо його як дар Бога для нас!

За ці дари теперішньої хвилі і теперішньому спомині минулого, дякуймо Господу Богу за все, творімо Євхаристію, що дослівно значить «Подяка». Такого щасливого 2012 року бажаю собі і всім нам! Амінь!