Нова радість стала, яка не бувала!
Над вертепом звізда ясна світлом засіяла!

Христос Раждається!

Дорогі в Христі Брати і Сестри,

учора увечері на Великому повечір’ї ми з духовним захопленням співали: «З нами Бог, розумійте народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог! Хлоп’ятко нам народилося, сина нам дано!. Народ, що в пітьмі ходить, побачив світло велике!».
Справді Господь дає нам Світло, дає нам Сина свого! «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним» (Йо 3,16). «Слово Боже стало тілом, і оселилося між нами, і ми славу його бачили – славу Єдинородного від Отця, благодаттю та істинною сповненого» (Йо 1,14). Ці урочисті слова Євангелиста Івана уводять нас у глибину таїнства Христового Різдва. Це нечувана благовість: Господь поселився серед нас! Господь творить новий і вже нерозривний завіт з людиною. Бог і людина єднаються на віки! Бог зійшов із висот, щоб людина піднеслася до небес. Бог став людиною, щоб людина стала учасником Божого життя. Тому то наші літургійні молитви закликають нас: «Христос народжується – славте! Христос із небес – зустрічайте! Христос на землі – підносьтеся! Співайте Господу, вся земле!» (Канон Утрені Різдва Христового).
Чи можливо збагнути нам цю глибину таїнства? Напевне, що зрозуміти усе це обмеженим людським розумом вповні таки неможливо! Проте, хай там що, а ми все ж таки запрошені до участі у цьому таїнстві. Тож якими дверима нам до нього увійти? Як знайти потрібний ключ до цих дверей ? У всіх цих роздумах відповідь варто шукати у простоті віри, до якої повинен прагнути кожен християнин. Адже усе значно простіше, ніж здається ! Двері до убогої стаєнки, де народився Христос, є відкриті, ключів не потрібно! Чому Господь народжується у стаєнці? Чому замість колиски – ясла, чому замість тепленьких пухнастих шат – пелени? Єдине пояснення: – це Божа безгранична любов. Все можливе для Божої любові! Двері любові завжди відкриті, замків немає! Любов Божа не боїться бідноти і скорботи, холоду і голоду, залежності від інших і побутових обмежень! Любові не потрібно влади чи мускулів, супроводу озброєного війська і тупоту чобіт. Любов являється як немовля. Любов Божа являється у беззахисній дитині! Бог став дитиною! Тому то Ісус проповідуючи уже в дорослому віці, научатиме нас: «Якщо ви не навернетеся, і не станете як діти, не ввійдете в Небесне Царство» (Мт 18,3). Дитина довіряє, не роздумуючи. Діти не можуть жити, не довіряючи оточуючим. Їхня довіра не є чеснотою; а життєво важливою закономірністю. Тому і ми сьогодні найкраще, що можемо мати для зустрічі з Ісусом, це дитяче серце, яке спонтанно відкривається і насмілюється зізнатися в тому, що потребує бути любленим.
А Бог – це Любов , і не може бути по іншому. Якщо Бог не був би любов’ю, то не був би Богом. Божа любов умалює себе. Вона  благородна, доброчинна, некористолюбна; Вона пригортає всіх і жертвує собою, щоб інші мали життя. Ця дитина, як сповниться їй час, скаже: «Нову заповідь даю Вам, щоб Ви любили один одного, як я вас полюбив! Ніхто неспроможний любити більше, ніж тоді, коли він за своїх друзів своє життя віддає» (Йо 15,12-13).
І ця любов проситься до нас. Як дві тисячі років тому, так і сьогодні вона приходить до нас. Ісус Христос народився раз у Вифлеємі, але Він продовжує народжуватися по сьогодні в усіх епохах історії і по всіх закутках світу. Однак, людина може закрити двері для Нього, як закрилися Вифлеємські гостинниці. Ми можемо закрити наше серце на кілька замків. Але він ненав’язливо і надалі стукає до наших дверей. Потрібно Його зустріти, потрібно залишити двері нашого серця повністю відкритими, як була відкрита стаєнка в якій Він народився. Вона напевне, що взагалі дверей не мала, була повністю відкритою. Ісус до нас стукає, але  не буде штурмувати наших дверей, Він піде далі. Пройде мимо нашої домівки, нашої сім’ї, а навіть мимо нашого храму, якщо там не знайде дверей відкритих для любові. Пройде мимо сучасного суспільства, як Він проходить повз так званої сучасної християнської Європи, яка Його не хоче прийняти, яка викидає Його символіку зі своїх шкіл та парламентів. Не було для нього місця у заїзді (пор. Лк 2,7). Та ще Ірод цар хоче Його вбити. І вбиває невинних дітей… Де жадібність влади і слави, де розкіш і гуляння, - там Він не може народитися! Стаєнка поза мурами міста, є там пастушки, і там ангели небесні співають: «Слава во вишніх Богу й на землі мир людям доброї волі» (Лк 2,14). Доброї, не злої волі. Там Богородиця, жінка цілковитогого «Так!» Богові, Господня слугиня, Нова Єва, яка слухає Бога, яка приймає Слово,  і Воно стає тілом, і приходить у цей світ. Лоно Богородиці в якому здійснюється Новий Завіт, єднання між Богом і людиною на віки! У стаєнці присутній Йосиф, робітник і опікун. Друзями дитинки є також тварини. Це печера, у лоні землі, яку Бог створив і дав людині у дар. Первинний рай відновлюється! Гармонія між Богом і людиною, між Богом і Його творінням.
Справді, Ісус прийшов із небес – Його зустрічайте!
Під час загальної передріздвяної аудієнції Папа Бенедикт ХVI наголосив, кажучи, що «під час Божественної Літургії Втілення Божого Сина долає межі простору й часу та стає актуальним, присутнім, його дія триває, проходячи крізь дні, роки й віки».
Різдво Ісуса Христа, яке сталося раз на завжди, продовжується в історії. Продовжується сьогодні драма відкинення і сприйняття Його як окремими особами, так і інколи цілим суспільством. Він Еммануїл, що означає «З нами Бог!», але сучасне суспільство своїм поступуванням, живе ніби Бога не має. Світ не може сприйняти того царя, що приходить з небес. Люди світу вибирають собі інших царів і вождів, які часто їх гнітять і використовують, а може заради цих вождів мусять люди залишати свою батьківщину і скитатися по чужих «єгипетських землях» цього світу. Люди світу показують потугу стукотом чобіт під ритмом баранів, ревом воєнних літаків дефілядою танків і вантажівками зенітних ракет, які можуть нести атомні боєголовки, здатні внести у світ темряву кромішню та стерти з лиця землі будь-який вид життя. Хто їх переможе? А тут! А тут перед цим сценарієм можна і тепер побачити згорблену і тремтячу бабусю, хустина на їй голові, яка шепоче молитву: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас! Помилуй нас грішних!». Єрихонські мури падуть, розвалюється і берлінський мур, розсувається залізна заслона, імперії падуть! І в країні, де здається немає надії, - як колись, так і тепер,-  небо розкриється, сонце засвітиться, квіти зацвітуть. І так Різдво Христове продовжуватиметься в усій історії людства!
Ми сьогодні грімко співаємо «З нами Бог, розумійте народи! Він крокує разом з нами, і питається нас: «Що це за розмова, що ви, ідучи, ведете між собою?... А ці повні смутку  відповідають: «Та ми сподівалися, що Ісус мав визволити Ізраїль!». Цього Ісуса, що йде разом з нами сьогодні зустрічаймо! Його шукаймо в нашому житті, бо інколи здається нам, що Він ховається. А може все навпаки, ми ховаємося, а Він нас шукає, відшукує нас як загублених овець. Ми забуваємо про Нього, а Він про нас завжди пам’ятає. Він йде разом з нами, а ми інколи цього не розуміємо! Отож, зустрічаймо Його, розпізнаваймо Його в нашій життєвій історії, у наших тривогах і радостях, в успіхах і невдачах; розпізнаваймо Його в обличчях опущених і потребуючих братів і сестер! Він, «З нами Бог», і буде в цій годині, коли серце переставатиме битися, коли буде вириватися з наших грудей останній подих, тоді, коли станемо на порозі невідомого світу. Тоді то дасться чути голос дитини: «Переступи, прийди!». Так дитина кличе, бо тісні ті двері … Горді і багаті не здатні слухати голосу дитини і не втиснуться у тісні двері! Вони входять тільки широкими дверима… (Пор. Мт 7,13-14). Так! Дитина Божа, перейшла через темний тунель Аду, і його прорвала раз на завжди. Дитина Божа простягне до тебе руку і скаже: «Прийди!». І ти скажеш: «Мараната! - Прийди, Господи, Ісусе!» (пор. Одкр 22,17).  І розкриються безграничні простори світла і любові, і вона поведе тебе в обійми Отця, і там не буде більше болю, ні печалі, ні зітхання, а життя безкінечне.
Сучасна людина, як навчає Папа Бенедикт ХVI: «Є людиною відчуттів, і їй дедалі важче розширити горизонти та увійти у Божий світ. Але саме для того Відвічний увійшов у границі часу та простору, щоб уможливити сьогодні зустріч із Собою».
Ісус увійшов у границі простору і часу. Він є один з нас. І ця свідомість, що Бог з нами, міняє сенс нашого життя. Він з нами, щоб загоїти наші рани і поєднати нас між собою, вчити солідарності одні з одними. Він не забирає від нас проблем і страждань, бо сам терпів, але дає нам свою благодать, щоб їх долати, щоб разом з Ним терпеливо життєві турботи зносити. З Ним все можливе! Бо в темряві ночі Різдва світло засіяло!
То ж не біймося сьогодні приступити до Ісуса як пастушки, щоб Його прославляти, розкриваючи водночас наше серце перед Ним, не боячись викласти Йому наші тривоги і турботи. Він лежить у яслах, у стаєнці, і незабаром Йому потрібно буде втікати ще в чужу країну, в Єгипет, бо Ірод царює, і хоче його вбити. Там серед чужих людей мусить Пресвята Родина заробляти на хліб насущний. Отже, ми можемо сміливо розкрити наше серце перед вертепом і представити Йому і нашу долю і недолю - розкиданих по чужих землях у пошуках кращої долі…
Ісус прийшов у світ, щоб нас піднести. Тому різдвяний канон Утрені голосить: «Христос на землі – підносьтеся! Бадьоріться! Співайте Господу, вся земле і радісно оспівуйте люди, бо Він прославився!». І ми з Ним прославимося!
Слово Господнє: «Ось діва матиме в утробі і породить сина, і дадуть йому ім’я Еммануїл, що значить: З нами Бог!» (Мт 1,23).
Бог Предвічний народився! Слава Богу заспіваймо!...

+ Діонісій, Апостольський Візитатор