Семінаристи Київської Трьохсвятительської духовної семінарії УГКЦ мали змогу зустрітися із Пасторальним координатором для українців в Італії о. Марком Семегеном, який завітав минулого тижня до КТДС та розповів про особливості душпастирського служіння у цій країні.
«Імміграція в Італії, як відомо, бере свої початки щойно в 90-х роках минулого століття. Старої імміграції, як такої, тут не було. Остання велика повоєнна імміграція після Другої світової війни це була так звана «ріммінська імміграція» – вояки-дивізійники, які були військовополоненими у Ріміні. Їх мали повернути назад до СРСР, але, завдяки старанням Преосвященнішого Кир Івана Бучка і тодішнього Папи Пія ХІІ, їх визволили через дипломатичні служби і випустили на Захід. В Італії їх майже не залишилось, оскільки на той час її економіка була надто слабкою і важко було тут вижити» - сказав о.Марко.

Станом на сьогодні в Італії діють 140 церковних громад у різних регіонах країни. Апостольським Візитатором для українців, як відомо, тут є Владика Діонісій Ляхович. Маємо також на сьогоднішній час дві ректорії: ректорія Св. Софії – кардинальська базиліка для наших Патріархів та новостворена ректорія Св. Михайла у Болоньї. Офіційно (є повністю на утриманні єпископської Конференції) у Італії душпастирюють 38 священиків. Загалом їхня кількість складає 53: це і монахи-василяни, студити й інші чини та згромадження, які тут допомагають. Раз на два місяці видається друковане видання «До світла».

«Іммігрантське душпастирство відрізняється від звичайного парохіяльного в Україні, оскільки лімітоване часом та приміщеннями, які надає для користування місцева РКЦ. Всього своїх церков ми маємо вісім: Рим, Болонья, Неаполь, Новара, Реджоімілья, Брешья тощо» - розповідає далі отець – «Богослужіння ведуться виключно українською мовою, хіба, якщо є ітаталійськомовні парохіяни з мішаних подруж. Також існують ряд проблем. Зокрема у Італії наш священик має бути водночас і психологом, оскільки люди, які приїжджають на працю, відірвані від своїх родин, для них це є стресом. Теж душпастирське служіння переплітається і з соціальним, адже люди хворіють, помирають і дуже часто треба чи відвезти людину до лікарні, чи подбати про перевезення тіла. Найчастіше це лягає на плечі священика».

Найбільшим викликом постають асиміляційні процеси. Не рідко молодь вже не хоче себе вважати українцями, намагається досконало вивчити італійську мову. Але попри все це здійснюється велика катехитична праця, відбуваються національні прощі, зокрема до Люрду, Помпеї, Болоньї та ін…

«Зараз у нас є велика потреба у священиках. Єдиною проблемою є лише те, що Конференція єпископів Італії дозволяє виключно неодружене священство» - каже о.Марко.

Разом з тим гість розповів про особливості навчання наших студентів-отців, семінаристів В Італії. Адже багато з них навчається у Папських університетах, де здобуває вищі богословські освіти.

По закінченні отець-ректор КТДС Петро Жук, дякуючи гостю за цікаву розмову, сказав: «Дійсність праці в Церкві в різних країнах є питанням реальності вкладання сил, зусиль і бажання працювати, яке закладається ще від перших років навчання у Семінарії».

Інформаційний центр КТДС