Уже стало звичаєм 8 грудня кожного року на Святій Софії урочисто святкувати празник св. Климента Папи, ім’я якого носить український інститут, який ще у 1963 році заснував блаженної пам’яті Патріарх Йосиф Сліпий тут, у Римі. Свято почалося Божественною Літургією, яку очолив Блаженніший Любомир, Глава УГКЦ. Опісля наукова конференція, основну доповідь на якій виголосив перший Ректор Українського Католицького Університету та Інституту св. Климента Папи, о. д-р. Іван Музичка. Тема: «Особа св. Климента Папи на основі його Послання до Коринтян».

Про 15 літню діяльність відновленої Богословської Академії а відтак Українського Католицького Університету у Львові розповів його Ректор, о. д-р. Борис Ґудзяк. А відтак, вторуючи планам розвитку УКУ, о. д-р. Іван Дацько, Голова Товариства Святої Софії розповів про основні проблеми праці Товариства Свята Софія, про віднову діяльності Інституту св. Климента Папи на Святій Софії, та про плани на майбутнє. Очевидно, що все буде можливим, якщо Господь поблагословить всі ті добрі наміри та починання, якщо буде підтримка всіх українських центрів в Римі, якщо буде співпраця всіх, кому не байдужа доля української науки.

            Квартет українських музикантів прикрасив свято класичною музикою. Опісля всі учасники разом відслужили Молебен до Матері Божої у соборі Святої Софії. Потім невеликий фуршет, нагода поспілкуватися. А ще багато роздумів над тим, яким чином втілити в життя те, що так важне, і що так необхідне для нашої майбутньості.

            Великою наукою для всіх стала проповідь Блаженнішого Патріарха Любомира на торжественній Святій Літургії в цей святковий день, яку подаємо з невеликими скороченнями:

            «Я би хотів в сьогоднішній день пригадати і Вам і собі, що в Києві, в Печерській Лаврі, яка сьогодні є під опікою наших православних спів-братів, знаходяться мощі святого священномученика Климента. Там, у Лаврі, вони також дуже торжественно обходять його пам’ять. Мені здається, що в тому є якийсь глибший зміст. Ми ще не можемо разом з нашими православними братами правити Службу Божу, бо не маємо тої спільноти престолу, але все ж таки, вже є такі частини нашого християнського життя, які вказують з одної сторони на наше спільне походження, а з другої сторони, - це нас сповняє великою надією, - на спільну ціль, до якої ми хочемо іти: повернути первісну єдність.

            Святкуючи отак пам’ять священномученика Климента, попросімо нині всі разом, щоб ми знайшли путь до тієї єдності. Бажаю представити Вашій увазі надзвичайно важливу справу. Ви чули всі у сьогоднішньому святому Євангелію слова, що де ваш скарб, там буде ваше серце. Кожен із нас шукає того, бажає того, що йому здається для нього найцінніше. Це ствердження природної правди, це нормально, й Ісус Христос нам на це наголошує. Тоді  маємо два великі питання до роздумування над цими словами.

            Наскільки ми є готові посвятити себе в шуканні, отриманні, здобутті того, що ми вважаємо нашим скарбом? На жаль часто так буває, що ми самі себе обманюємо. Кажемо, що це чи інше є для нас найбільшим скарбом, але коли прийдеться нам чимось ради того пожертвувати, то ми не дуже готові. Я думаю, що кожен із нас уважає єдність серед християн чимось цінним. Але запитаймо себе, що ми готові віддати, щоб такий скарб одержати? Днями ми святкували пам’ять священомученика Йосафата. Люди дуже по-різному дивляться на нього. Але ніхто не може заперечити, що він єдність уважав такою цінністю, що за неї ціле життя боровся. Він до останнього віддиху, до останньої краплі крові бажав служити на цю ціль.

            Чому ми не маємо єдності? Бо може ми не готові посвятити наше життя за те, щоби усі християни у Церкві були разом. Запитаймо нині себе: наскільки ми до цього готові? Що ми готові віддати за те, що ми кажемо, що вважаємо найдорожче?

            І тут приходить друге питання: Серце ваше там, де ваш скарб. А що для нас є скарбом? Те питання ми мусимо собі твердо поставити. Поставити не тільки перед очі зовнішні, але і перед наші очі внутрішні, запитати наше серце. Примір маємо самого Господа нашого Ісуса Христа. Для нього найбільшим скарбом, єдиною цілістю, було сповняти волю Небесного Отця. В Нього це так було важливе, що Він добровільно прийняв хрест і все те, що з ним було пов’язано. Ми нині виразно знаємо, що було Його скарбом. Нині ми, послухавши слова Ісуса Христа, мали би в самім серці нашім постановити, що є нашим головним скарбом.

            Святкуємо сьогодні разом свято священомученика Климента. Він віддав своє життя за Христа, за Божим провидінням його мощі є на нашій землі, його пам’ять дуже жива серед нашого народу, То ж нехай його приклад, його заступництво, буде для нас допомогою належно вміти відповісти на оці два запитання: що становить наш скарб; і що ми повинні пожертвувати, щоби його осягнути? Амінь»

Марійка Підгірянка