В Навечір’я Різдва Господа Нашого Ісуса Христа Преосвященний владика Кир Діонісій (Ляхович) відслужив Велике Повечір’я в прокатедральному соборі св. Софії в Римі та розділив разом із духовенством та вірними спільну Святу вечерю в трапезній собору. В сам день празника Архієрей спершу відслужив богослуження та виголосив проповідь в каплиці Благовіщення Ватиканського Радіо, а пісьля того очолив Різдвяну торжественну Божественну Літургію в Соборі св. Софії у співслужінні духовенства собору. У другий день свят Апостольський візитатор очолив Архієрейську Божественну Літургію в українській парафії свв. Сергія і Вакха у Римі.

Владика Діонісій у своїх святкових зверненнях привітав усіх вірних та закликав їх до глибокого духовного пережиття Таїнства Божого Воплочення.

Слухати проповідь: Real  /  Mp3

Христос Рождається!

І знову Празник Христового Різдва. Світ не скінчився, як дехто пророкував. Може дехто навіть розчарувався, що світ не закінчився! І ось  знову Різдво!  Ісус приходить у цей світ спасти, а не його знищити. Людина, так! Людина може нівечити цей світ і палити ядерним вогнем нашу прекрасну планету не тільки раз, а багато разів, навіть не залишити жодного виду життя на цій земній кулі. Не менше руйнується світ людською захланністю. Хто ж то є причиною економічної кризи? Бог чи людина, яка хоче стати на місце Бога. Чому ми скитаємося по світах? Цього бажає Господь, чи все-таки причина є в захланності окремих осіб, які нечесним шляхом прибрали до своїх рук усі багатства країни? Бог не може себе заперечувати і нищити те, що Він створив своїм словом і закарбував своє ім’я в усіх створіннях, як співає псалмопівець: «Коли на небеса спогляну, твір твоїх пальців, на місяць та на зорі, що створив єси, що той чоловік, що згадуєш про нього, або людська істота, що про неї дбаєш» (Пс 8, 4-5). Не Бог, а людина задумала голодомор і голокости, убивства невинних людей і війни. Так воно є, дитина миру народжується, а тут вже Ірод злосливий хоче її вбити.

Тож читаємо в Євангелії від Івана, що: «Бог так полюбив світ, що Сина свого єдинородного  дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти. Хто вірує в нього, не буде засуджений, хто ж не вірує, - той уже засуджений» (Йо 3,16-18).

Ісус Христос народився раз в історії, у конкретному часі і в визначеному місці, за часів царювання кесаря Августа, в місті Віфлеємі.  Раз на зажди, але Він продовжує народжуватися повсякчас у людських серцях.

Продовжує народжуватися  у серцях через віру. Хто вірує в нього - не буде засуджений; хто ж не вірує - той уже засуджений. Засуджений! Може Бог засуджує?  Ні, сама людина себе засуджує, бо не є здатною відкритися до Когось  вищого, вона думає тільки про себе, крутиться навколо свого «Я», і в своєму егоїзмі вона сама гине та інших вбиває і світ нищить!

Нещодавно ми розпочали Рік Віри, проголошений Папою Бенедиктом ХVI i Блаженнішим Святославом.

Віра є саме тим першим єднанням з іншим. Віра і довіра. Людина самолюбна нікому не може довіряти!  Вірити - значить відкритися, щоб послухати іншого і повірити його слову, як дитина довіряє своїй мамі. Тому каже св. Апостол Павло, що: «Віра із слухання, а слухання, через слово Христове» (10,17).  Не таке слухання, щоб одним вухом послухати, а випустити іншим і залишитися закритим у собі, але слухати обома вухами і занести до серця, і там слово зберігати, за прикладом Діви Марії, як пише про це євангеліст Лука: «Марія ж пильно зберігала все, роздумуючи у своєму серці» (Лк 2,19; пор. Лк, 2,51). Отже,  слухати Слово вухами, а зберігати його у серці. 

Щоб зберегти це Слово вірно у серці, нам слід викинути з нього все те, що від диявола походить, як вчить нас цього Апостол Павло, а це: гнів, лютість, злоба, наклеп, заздрість,  розпуста, нечистота, суперечки, ворожнеча (Пор. Гал 5, 19; Кол 3,8). З того всього потрібно очищати наше серце, щоб дати місце на слово Божої любові і Божої доброти. Дати місце, щоб народилося в нашому серці дитятко Доброти і Любові, яке б могло зростати у нашому серці мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей (пор. Лк 2,52). Любов і доброта має такий динамізм, що не може закритися у собі, а іде завжди на зустріч. Любов і доброта має у собі глибокий пасхальний, вихідний закон. Виходить завжди на зустріч, ділиться з іншими своїм добром, як ділиться яблуня своїми яблуками.  

Крім цього, серце, загріте любов’ю і добротою, переходить до холодного розуму і його також загріває, а розум, загрітий любов’ю і добротою, у свою чергу допомагає серцю діяти мудро і розумно. Любов стає софією - мудрістю. Щойно тоді відчуємо і спробуємо Боже дитинство. «Усі бо ті, що їх водить Дух Божий, вони – сини Божі. Бо ви не прийняли духа рабства, щоб знову підлягати боязні, але прийняли дух усиновлення, яким кличемо: «Авва!  -  Отче! Сам цей Дух свідчить разом із нашим духом, що ми - діти Божі; а коли діти, то співспадкоємці Божі – співспадкоємці Христа, якщо ми страждаємо разом з ним, щоб разом з ним і прославитися» (Рм 8, 14-17).

Отже, Бог близько нас, Бог у нас. Ісус продовжує народжуватися у людських серцях. Будьмо тією стаєнкою відкритою для Ісуса. Не будьмо як Віфлеємські мешканці, що не знайшли місця для Йосифа і Марії. Зробімо разом так, щоб Ісус Христос народився у тому місці, де зроджуються наші думки, наші проекти, наші рішення, щоб ми сповідували нашу віру відважно і радісно, щоб ми стали «сіллю, світлом, закваскою в оточенні, де ми живемо. Нехай Христос народиться у нашому серці, щоб Він міг народитися також у нашому суспільстві, щоб воно було кращим і більш справедливим.

Існує одне оповідання, що один пастушок прийшов до стаєнки з порожніми руками, в той час, коли всі інші пастушки приносили свої дарунки для новонародженого Дитяти-Ісуса.  Богородиця приймала всі ці подарунки від пастушків, а коли Пречиста Діва побачила, що один пастушок не має нічого в руках, то віддала йому в руки малого Ісуса, щоб мати вільні руки для приймання подарунків від пастушків. Цей пастушок, який не мав жодних подарунків отримав ласку  віддати Ісусові себе самого, дати Йому свої руки і своє серце. Це оповідання – легенда, але містить глибоке значення, що найкращий подарунок для Бога - віддати себе, чинити Його волю та водночас віддати себе для інших у ділах любові.

Ще одне завдання цьогорічного Різдва у цьому Році віри. Цю спасительну віру в Ісуса Христа потрібно передавати з покоління у покоління. Це обов’язок Церкви, але як каже Блаженніший Святослав у своєму різдвяному посланні, також  «сім’я як домашня Церква, завжди була тим осередком, в якому від початків християнства передавалася віра в Бога, від батьків до дітей. Нині її завдання не змінилося: Господь вкладає в руки родини віру Церкви, закликає батьків передавати своїм дітям власну віру в Бога, виховувати їх на добрих християн. На жаль, у сучасному світі не бракує ворогів, які з усієї сили намагаються знищити традиційну родину, а найголовніше – убити осердя передавання віри в нашому народі, подібно до вбивства віфлеємських дітей. Просімо сьогодні у новонародженого Спасителя, щоб кожен батько, на взірець св. Обручника Йосифа, захищав свою сім’ю, чував над збереженням у ній дару Христової віри, а мати особливо дбала про християнське виховання своїх дітей».

І завершую моє Різдвяне звернення разом з вітанням Блаженнішого Святослава: «Нехай у своєму Різдві новонароджений Спаситель наблизиться до кожного із вас та завітає із своїм небесним світлом до кожної оселі, де чекають на Нього!

Нехай неземна ніжність самого Бога зворушить та зігріє серце усіх нас: тих, хто вдома, і тих, хто в дорозі, тих, хто далеко від рідної землі, і тих, хто шукає саме в ній достатку, миру і злагоди для своєї родини. Нехай небесна радість від того, що Господь об’являється  там, де людська влада й сила є безсилими, подарує нам віру й надію на кращу долю нашої України.

Нехай різдвяна коляда стане для нас сьогодні, як і колись, могутньою силою, через яку ми будемо ділитися своєю вірою, обновляти наше суспільство та єднатися із всім Усесвітом, що прославляє сьогодні свого Творця і Господа».

Христос рождається!  Славімо Його!

Прес-служба УГКЦ в Італії