У середу, 22 травня 2013 р., Владика Діонісій (Ляхович), Апостольський візитатор для вірних УГКЦ в Італії та Іспанії, в українській парафії свв. Сергія і Вакха у Римі у співслужінні духовенства відслужив Божественну Літургію та Панахиду за упокій новопреставленого Архієрея Кир Миколи (Сімкайла).

Владика Діонісій від свого імені та від імені вірних і духовенства УГКЦ в Італії та Іспанії, особливо вихідців із терен  Коломийсько-Чернівецької єпархії, висловлює щирі співчуття духовенству, вірним, рідним, друзям та знайомим з приводу смерті Преосвященного Владики Миколи (Сімкайла).

Нехай Всемилостивий Господь прийме новопреставленого Архієрея Миколу у Свої Небесні оселі та сотворить Йому вічную пам'ять!

Життєпис владики Миколи (Сімкайла)

Микола Сімкайло, син Михайла та Анни, народився 21 листопада 1952 року в м. Караганді, де відбували заслання його батьки за участь в УПА. У 1963 році, коли батьки повернулися в Україну, вступив до Підпечарської восьмирічної школи, яку закінчив 1967 року.

У 1967-1969 роках навчався в Угорницькій середній школі. Відтак вступив до Івано-Франківського технічного училища № 1, після закінчення якого здобув фах слюсаря-ремонтника промислового обладнання (до жодного вищого навчального закладу як "син націоналістів" не міг вступити).

Родина Сімкайлів була близько знайомою з єпископом підпільної УГКЦ Павлом (Василиком), який часто відправляв Богослужіння в їхній хаті. Бачачи ревність у духовному житті Миколи та Григорія (молодший брат), владика Павло ознайомив їх зі становищем УГКЦ і запропонував стати священиками. Відтоді, до і після виконання військового обов’язку, брати почали наполегливо студіювати богословські науки в підпільній духовній семінарії.

15 травня 1974 р. в с.Підпечари під час Божественної Літургії владика Павло (Василик) уділив Миколі дияконські і священичі свячення. У той момент розпочався тернистий шлях підпільного священика: переважно вночі їздив станицями УГКЦ Івано-Франківської, Тернопільської та Львівської областей, несучи людям Боже Слово, відправляючи Святі Літургії, уділяючи Святі Таїнства.

У серпні 1987 року о. Микола разом з групою українського духовенства, монахів і мирян, на чолі з владиками Павлом (Василиком) і Софроном (Дмитерком) оголосив, що виходить з підпілля. Він був членом делегації, яка виборювала права УГКЦ в Москві, а також ланцюгового голодування, що тривало від 19 травня до 24 листопада 1989 року.

1 жовтня 1989 року в Івано-Франківську відбулася 50-тисячна демонстрація вірних і прихильників УГКЦ, під час якої о. Микола відслужив Панахиду і виголосив проповідь на могилі січових стрільців, за що був заарештований на 15 діб.

28 січня 1990 року після Служби Божої перед закритим катедральним собором Святого Воскресіння Голова облвиконкому урочисто передав ключі від храму єпископам УГКЦ.

20 лютого 1990 року Грамотою владики Софрона (Дмитерка) о. Микола був призначений парохом цього храму і деканом Івано-Франківського деканату, а також директором благодійної організації „Карітас”. Для поглиблення теологічних знань упродовж 1991-1995 років навчався Теологічно-катехитичний духовний інститут.

Нагороджений нагрудним хрестом з прикрасами, митрою, грамотою і медаллю Вселенського Архиєрея Івана Павла II „Почесний Хрест за Церкву та Вселенського Архиєрея”, почесними грамотами та відзнаками.

2 червня 2005 року номінований Єпархом Коломийсько-Чернівецьким УГКЦ.

Єпископська хіротонія владики Миколи відбулася 12 липня 2005 року, на празник Святих Первоверховних апостолів Петра і Павла, у катедральному соборі Святого Воскресіння м. Івано-Франківська. Уведення на престол Коломийсько-Чернівецької єпархії відбулося 13 липня 2005 року, на свято Собору святих апостолів.