У неділю Самарянки, 2 червня 2013 року, Преосвященний Владика Діонісій (Ляхович), Апостольський візитатор для українців греко-католиків в Італії та Іспанії, звершив Архиєрейську Божественну Літургію та виголосив проповідь в українській парафії Свв. Сергія і Вакха у Римі. З Архиєреєм співслужили ієромонах Адам Матрас, ТІ та о. диякон Любомир Филипчак.

Нижче пропонуємо текст проповіді, яку Владика Діонісій виголосив під час Святої Літургії.

Христос Воскрес!

Дорогі брати і сестри!

Ми сьогодні маємо неділю Самарянки. Святе Євангеліє (пор. Йо 4, 5-42) нам говорить про жінку з Самарії, яка прийшла в вполудне черпати воду з криниці Якова. Звичайно в Ізраїлі жінки черпають воду зранку, бо вполудне дуже гаряче. Однак ця жінка прийшла вполудне, бо в той час ніхто не приходить черпати воду. Ця жінка – самарянка, а самаряни з юдеями не мають добрих відношень, ворогували між собою, юдеї дуже часто принижували самарян. І ось самарянка приходить, і бачить: сидить чоловік-юдей біля криниці і просить в неї води. Жінка дивується, як юдей, чоловік, просить у жінки самарянки напитися води. Ісус каже до жінки: «Я дам тобі воду живу, яка буде текти на життя вічне». Жінка каже Йому: «Ти навіть не маєш чим зачерпнути води, як ти можеш тоді дати мені води». Ісус відповідає: «Хто п’є воду з цієї криниці, знову захоче пити, а як питиме воду, що я дам, той не захоче більше пити, бо вода ця дає життя вічне». У цій розмові Христос виявляє жінці також її минуле, звертає увагу на те, що вона мала вже п’ятьох чоловіків, і що навіть той, що у неї тепер, не є її чоловік. Жінка була здивована цією розмовою з Ісусом і спостерегла, що Він – це Месія. Справді, цією зустріччю з жінкою самарянкою Ісус виявляє, що Він Христос, Месія, Якого очікували віддавна. Жінка знову каже до Ісуса: «Ви, юдеї, поклоняєтеся Богові в Єрусалимі, а ми, самаритяни, на горі в Хоразині». Тоді Ісус Христос відповідає: «Знаєш жінко, настане час, а вже й тепер він, коли ані на цій, а ні на тій горі будуть поклонятися Богові, але правдиві поклонники будуть поклонятися Богові в дусі та правді». Закінчується діалог між Ісусом та жінкою і приходять учні, які пішли були до міста купити харчів, та бачать, що Ісус розмовляє з жінкою самарянкою, але боялися, однак, питати Ісуса, чому і про що Він розмовляє з жінкою. В той час жінка покинула глечик, пішла до міста Сихар і повідомила мешканців, що вона бачила Месію. Всі мешканці Сихару вийшли, щоб побачити Ісуса і дійсно повірили в Нього та казали: «Ми повірили в Нього не тому, що почули про Нього від жінки, але тому, що дійсно побачили Спасителя».

Дорогі мої! Ця подія з жінкою самарянкою має велике значення для нас під різними поглядами. Найперше ця євангельська розповідь показує, що Ісус шанує жінку, жінку самарянку, чужинку, яка, звичайно, була понижена у той час. Він об’являє їй те, що Він є Спаситель і Месія. Отже, Ісус Христос міняє поняття і розуміння тодішнього світу про гідність людської особи: кожен чоловік і кожна жінка – це діти Божі, чоловік і жінка рівні перед Богом.

Ісус каже до жінки, що Він – жива вода, і хто питиме цю воду, не матиме спраги повіки. Вода – це річ необхідна, вона дає життя, без води не можуть жити ані рослини, ані тварини, ані людина. Сімдесят відсотків організму людини – це вода. Отже, вода потрібна для життя. Так само в духовному житті потрібна вода, вона потрібна для життя вічного. Вода в духовному житті – це віра наша в Господа Бога, віра, яка веде нас до любові. Вода, яка дає нам життя вічне – це повірити в Господа Бога, повірити в Ісуса Христа, повірити, що Він є Месія, Спаситель, жити згідно з Його повчанням, Його Святим Євангелієм. Отже, без води віри, любові і надії наше життя стає сухе, життя духовне вмирає. Тому всім нам треба тієї води, що тече в життя вічне, треба віри, надії і любови.

«Поклонятися Богові в Дусі та правді». Поклонятися Богові в Дусі і правді – це поклонятися Богові на кожному місці, де б ми не були. Жінка самарянка стає місіонеркою. Вона залишає все, залишає глечик, біжить до міста і сповіщає, що вона бачила Месію, Який сказав їй все про її минуле, пізнав її в глибині. Самаряни виходять, пізнають Ісуса Христа і просять Його, щоб залишився з ними. Отже, ця жінка є місіонеркою, бо говорить про Месію для свого міста.

У третю неділю після Пасхи ми згадували про жінок мироносиць. Мироносиці – це були відважні жінки, які останні зійшли з Голгофи, коли Христос помирав, і які знову прийшли до гробу, щоб помазати Його тіло. Мироносиці стають першими благовісниками Христового Воскресіння. Саме жінки першими сповістили про Христове Воскресіння. Подібно, також, жінка самарянка стає благовісницею Христа – Месії і Спасителя.

Так і ми, дорогі мої, маємо свої дари, таланти, якими повинні управляти і ними благовістити про Христа. Однак, найбільшим нашим талантом є талант віри і любові, це дар, яким ми повинні ділитися з іншими, ми повинні іншим казати про Бога.

Жінки також можуть бути проповідниками Святого Євангелія. Ви, дорогі жінки, приїхали у цю країну, в це місто, щоб не тільки заробити гроші, але також ви принесли з собою дар вашої культури, вашої молитви, вашого співу для іншого народу. І направду це є той дар, яким ми ділимося. Однак ми ділимося не лише даром культури, молитви, але також ділимося даром віри, любові і надії. Ви ділитеся даром служіння для найбільш потребуючих і немічних. Це все, дорогі мої, і є та проповідь – благовістування Христа.

Одного разу Святий Франциск, вийшовши з монастиря, зустрів співбрата монаха, який називався Джінерво, а був цей брат надзвичайно простою і доброю людиною. Святий Франциск запитує його: «Брате, куди підемо проповідувати?» І брат відповідає: «Отче мій, ти знаєш, що я не вчився, ніколи не ходив до школи, як я можу проповідувати?» Але тому, що Франциск наполягав, брат пішов з Святим Франциском, ходили вони по місті, молячись тихо за тих всіх, що працювали в магазинах та в городах, усміхались до дітей, зокрема до найбідніших, обмінялись кількома словами зі старшими людьми, зупинились біля хворих, допомогли одній жінці нести важкий дзбан води. Обійшовши так кілька разів вулиці міста, Святий Франциск каже: «Вже час повертатися до монастиря». А брат питає: «А де та наша проповідь?» «Та ми проповідували, проповідували нашим життям, життям доброти і любові», – відповідає Франциск.

Кожний християнин, кожен з нас повинен проповідувати Бога своїм життям. Замало проповідувати словами, потрібна проповідь життя. Потрібно бути самарянкою, мироносицею, щоб проповідувати Бога своїм добрим життям. Живу віру ми повинні показувати на практиці свідченням нашого життя, своєю любов’ю, служінням та всіма тими дарами, які ми маємо.

Нехай ця жінка самарянка буде для нас прикладом того, що потрібно нам цінити себе, свою працю, своє служіння.

Джерело: http://www.ukr-parafia-roma.it